Помощь солдату АТО

Звернення до президента України Зеленського Володимира Олександровича.
Від громадянки України Шепелінської Ірини Олександрівни

Доброго дня, шановний президенте, Володимир Олександрович!
Дуже надіюся, що ви нам допоможете знайти справедливість.
Мій син Богодюк Дмитро Юрійович, 1992 р.н. в 2011 році,пішов на контракту службу в 72 ОМБР, яка знаходиться в Білій Церкві. За пів року до кінця контракту розпочалося АТО і їхню бригаду відправили на Донбас.
Він сміливо захищав країну, хоча на той час в них не було не нормального обладнання, не зброї, не бронежилетів. Вони 20-річні хлопці, робили все можливе, що тільки могли, щоб не допустити ворога на теріторію України. Саме вони не дозволили захопити Маріуполь.
В червні 2014 року вони опинилися в оточенні,і 1,5 місяця були в оточенні на кордоні з Росією.
Останніх два тижня в них не було ні їжі, не боєприпасів, якими вони могли би захищатися, а воду пили із калюжі.
Їх обстрілювали майже круглодобово. Що ми тільки не робили, куди не зверталися. Не штаб, не адміністрація президента Порошенко нічого не зробили щоб врятувати хлопців. Їх кинули на проізволяще.
Я дзвонила всі гарячі лінії( які до речі були платними) але нікої інформації не отримала.
Комбат Войтенко Іван Іванович взяв на себе сміливість, та вивів хлопців через Росію під наглядом ОБСЄ.
Хлопці там були всього день, вони не зрадили країну, не відмовились від своїх обов`язків, не зріклися військової присяги, хоча була спроба вербування від російських спецслужб. Но хлопці не піддалися.
Вечором того дня їх відправили в Україну через другий прикордонний пунк. По дорозі, на території України їх обстріляли, але дякуючи Богові вони добралися до Запоріжжя, змучені, поранені, контужені, але живі.
Коли вони їхали в військовому потязі додому, вони думали що їх везуть в Білу Церкву, бо там була їх бригада. Але яке було їх здивування, коли хлопці зрозуміли, що їх провезли через Білу Церкву і не зупинилися.
Хлопці почали запитувати у старших куди їх везуть, але відповіді не отримали. Змучені солдати, які понад 5 місяців не буди вдома, та не мали відпустки, злякалися що їх везуть знову на війну. Вони благали відпустити їх хоч на 10 днів, щоб трохи відпочити, та побачити рідних.
Але командування не реагувало на їх прохання. Тому вони зірвали стоп-кран в районі ДВРЗ, і відмовилися їхати невідомо куди. Під тиском хлопців,їх родичів, та СМІ, їх таки відпустили, та дали відпустку на 10 днів.
Через 10 днів, вони з’явилися в частині в Білій Церкві, в тому числі і мій син, я особисто його супроводжувала, адже дуже хвилювалася за нього і хотіла дізнатися, що буде далі. Хоча на той час, контракт мого сина вже місяць як закінчився.
Нас тримали в актовій залі понад 5 годин, але ніякої інформації щодо подальшої їх долі, не надавали.
Під вечір прийшов до нас старшина та сказав, до не знає що далі з нами робити, та сказав їхати додому, та тримати з ними зв’язок.
Через місяць мій син поїхав в частину, бо хотів щоб йому поставили печатку
в військовому квитку про закінчення служби за контрактом. Але там йому відказали, та не прийняли рапорт, посилаючись на те, що нікого не має, із командування і нікому підписати рапорт.
Мій син їздив в частину ще 3 рази, в 2014, 2015, 2016 роках, і нічого не міг дізнатися.
Всей цей час він знаходився та жив вдома, нікуди не ховався, навчався в університеті.
В травні 2019 року йому зателефонували з війскової прокуратури і повідомили, що він злоцинець і відхилився від служби.
Коли ми приїхали в прокуратуру, нам розказали, що Верховна Рада прийняла закон, що в зв’язку з особливим станом в Україні, всім хто проходив контрактну військову службу автоматично подовжили контракт і вони повинні були ще прослужити 18 місяців. А так як мій син, Богодюк Дмитро не виконал цей наказ, його віддають під суд, де йому світить рік умовно, або штраф від 13 до 17 тисяч гривень.
Скажіть мені будь ласка, чому мого сина ніхто не попередив? Чьому йому не дали ніякого паперу, що його контракт продовжено? Він нічого не підписував, грошей за службу не отримував, і навіть гадки не мав, що йому треба ще служити.
В прокуратурі нам сказали, що ми нічого не докажемо, так як немає письмових підтверджень, що він звертався в частину. Також нас змусили підписати угоду, що ми згодні на штраф, бо інакше буде умовний термін, а ми не хочемо, щоб у мого сина була судимість.
Пане президенте, благаємо Вас, доможіть знайти справедливість. Мій син дійсно патріот своєї країни, він ризикував своїм життям, захищаючи Україну. Невже віз заслуговує, щоб його судили?
За 5 років йому дали лише 1000 гривень допомоги. Ні обіцяної землі, ні пільг( бо вони існують тільки в уяві Порошенко) ні лікування, нічого.
А замість цього з нього зараз хочуть взяти штраф 13600 грн.
Не так шкода грошей, хоча мій син студент і зараз не працює, але дуже боляче, що він повинен сплатити за те, в чьому він не винний.
Чому не судять тих, хто був у частині, та не надав інформації коли мій син до них звертався? Чому зараз перекладають з «хворої голови на здорову?»
Чьому шукають козла відпущення? Ми дуже благаємо про справедливість. Ми свято віримо, що ви, пане президенте, це нове обличчя України, та правосуддя. Ми голосували за ВПС, бо втомилися від свавілля і корупційних дій минулої влади.
Допоможіть нам відстояти гідність українського солдата, в якого немає ні блата, ні грошей, а лише честь, совість, та любов до країни в якій він живе та яку захищав.
Дуже віримо, що ви прочитаєте це звернення та не залишите нас на самоті з нашими проблемами.

З великою повагою, та вірою в вас, Володимир Олександрович,

Шепелінска Ірина Олександрівна, та Богодюк Дмитро Юрійович.